220 років з дня народження Миколи Маркевича, українського екциклопедиста

Микола Маркевич, український історик, архівіст і етнограф, фольклорист, поет і перекладач, музикант і композитор народився 7 лютого 1804 року в селі Дунайці Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Сумська область). Був нащадком старовинного українського роду козацької старшини Марковичів-Маркевичів.

Його батько Андрій Іванович Маркевич деякий час працював старшим членом посольства в Константинополі, досконало володів латиною, французькою, німецькою мовами. Мати – Анастасія Василівна – дочка генерал-лейтенанта Василя Гудовича.

У чотири роки Микола Маркевич уже читав і писав, грав на кількох музичних інструментах. Серед перших домашніх учителів маленького хлопчика був талановитий педагог І. Бернацький.

Початкову освіту Микола Маркевич здобув у Прилуцькому пансіоні відомого письменника і педагога П. Білецького, пізніше навчався у Благородному пансіоні при Головному педагогічному інституті в Санкт-Петербурзі.

За традицією дворянських родів Микола Андрійович вступив на військову службу і мандрував зі своїм полком Україною. Служив у драгунському Курляндському полку спочатку юнкером, потім – поручиком. Але професія військового його не приваблювала. Після виходу у відставку в 1824 році більшу частину життя провів у родовому маєтку на Прилуччині, де віддався науковій та творчій діяльності.

Навесні 1840 року Микола Маркевич познайомився з Тарасом Шевченком. З того часу і розпочалася їхня дружба, яка відіграла велику роль у розвитку історичних знань Тараса Григоровича. У 1847 році Микола Маркевич поклав на музику вірш Тараса Шевченка «Нащо мені чорні брови». Тарас Григорович присвятив Миколі Андрійовичу вірш «Бандуристе, орле сизий».

Микола Маркевич – автор близько 200 різноманітних творів, переважно українознавчої та краєзнавчої тематики. Протягом літа 1838 – початку 1840 років підготував велику п’ятитомну студію «История Малороссии», у якій лише перші два томи містять авторський виклад, а три інші – документи, матеріали, примітки, покажчик імен тощо. Дослідник запропонував власну періодизацію історії України, побудовану за принципом контрастності – періоди слави та піднесення чергуються з епохами занепаду. Російська критика (В. Бєлінський, Й.-Ю. Сенковський та ін.) гостро засудила цю працю Маркевича за її науковий рівень та найбільше – за «малоросійський патріотизм» автора.

Після публікації історичної праці «История Малороссии» упродовж майже 15 років не з’явилося жодної друкованої праці Миколи Маркевича. Друкувати його знову почали тільки після смерті імператора Миколи І.

У полі зору інтересів Миколи Маркевича були поезія і музика, історія та статистика, етнографія і політична діяльність. Історичні праці «Мазепа», «Гетьманство Барабаша», «О первых гетьманах малороссийских», «О козаках», «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян», «Історичний та статистичний опис Чернігова», переклади з Байрона й Шиллера, початок словника української мови, початок словника енциклопедичного, опис подорожей – ось далеко не повний перелік його творчого доробку.

Помер Микола Маркевич після тривалої хвороби 21 червня 1860 року і похований у родинному склепі при церкві Всіх Святих у селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині – Київської області).