100 років з дня народження Дарії Гусяк
100 років з дня народження Дарії Гусяк, легендарної зв'язкової Головнокомандувача Української повстанської армії генерала-хорунжого Романа Шухевича, члена Конгресу Українських Націоналістів, кавалера Ордену княгині Ольги ІІІ ступеню. За свою націоналістичну діяльність 25 років відсиділа у тюремному ув’язненні, звільнившись на 51 році життя.
Дарія Гусяк народилася 4 лютого 1924 року у Трускавці Львівської області в родині січового стрільця, керівника Товариства "Сільський господар".
Зі створенням Організації українських націоналістів у 1929 році рух опору загострив протистояння української громади з польською владою. Мати Дарії Гусяк – Марія доводилася двоюрідною сестрою оунівцю Дмитру Данилишину, який разом з Василем Біласом організував напад на польське поштове відділення в Городку-Ягеллонському, щоби забеспечити фінансові можливості для борців ОУН.
Цей епізод знищення польською владою у тюрмі Бригідки безстрашних юнаків неабияк вплинув на Дарію Гусяк та її оточення. В цей час Дарія навчалася в Трускавці в народній школі.
У 1940 році, під час першої окупації радянськими віськами земель Галичини, батька Дарії було заарештовано органами НКВС, звинувачено в українському націоналізмі та на вісім років вислано до Архангельська. З тих пір родина більше нічого про нього не знала. Усі члени сім’ї допомагали Організації українських націоналістів у боротьбі за державність України. У 1947 році, відчуваючи небезпеку арешту, Дарія з мамою продали майно, покинули хату і перейшли у підпілля.
Дарія Гусяк стала зв’язковою головнокомандувача УПА і разом зі своєю мамою шукала й облаштовувала хати, де проживав Роман Шухевич під чужим іменем з охороною. У 1948 році Дарію і ще двох дівчат урочисто прийняли в ОУН. Керівник УПА особисто приймав їхню присягу на вірність Богу і Україні у лісі при великій кількості повстанців.
Так було влаштовано підпільну хату у селі Грімному Городоцького району, де перебував три тижні взимку 1947–1948 років Провідник УПА Роман Шухевич. Саме в цій хаті, поруч із церквою Преображення Господнього, у жовтні 2007 року було відкрито музей підпільного штабу УПА генерала Романа Шухевича. Ініціаторкою відриття музею стала Дарія Гусяк. В архіві Дарії Гусяк зберігається фото хати у с. Білогорща поблизу Львову, де взимку 1949–1950 рр. переховувася, а 5 березня 1950 року – загинув Роман Шухевич.
Операцію по захопленню головнокомандувача УПА очолював генерал Міністерства державної безпеки Павло Судоплатов. 2 березня 1950 року Дарію Гусяк заарештували. Побиттям і катуванням вимагали назвати місце перебування її керівника. Мовчала. Майже на очах за тоненькою перегородкою били маму. Її крик доводив до відчаю, але Дарія витримала. До неї в камеру підсадили агентку «Розу», яка спочатку працювала в нацистському гестапо, а згодом була перевербована в радянську спецслужбу. Розповідям, що «Роза», яка представилася учасницею націоналістичного підпілля, може передати записку Шухевичу, Дарія не вірила. Тоді слідчі випробували психотропний препарат, який викликав галюцинації. Боячись наступного разу збожеволіти і несвідомо зрадити побратимів, Дарія погодилася передати записку з попередженням. Вона була адресована не на пряму адресу, де перебував Шухевич, а родичці власниці його хати, яка мешкала зовсім в іншому кінці села Білогорща неподалік від Львова.
1 грудня 1951 р. рішенням комісії Особливої наради при МДБ СРСР Дарія Юріївна була засуджена на за ст. 54-І "а" та 54-ІІ КК УРСР до 25 років позбавлення волі. На засланні опинилися мати та молодша сестра Олександра.
Дарія Гусяк відбувала покарання в Верхньо-Уральську Челябінської області, а згодом у Володимирській тюрмі. В одній камері з нею відбували свої 25-річні терміни Катерина Зарицька і Ольга Ільків. У 1969 році її перевели у концтабір в Мордовії (с. Барашево). Дарія Гусяк відбула весь термін покарання, звільнившись у березні 1975 року на 51 році життя. Дозволу на повернення до Львову не отримала, як і її подруга Катерина Зарицька. То ж остання запросила її на проживання до своєї оселі у Волочиську на Хмельниччині.
Після здобуття Україною Незалежності спочатку Катерина Зарицька перебралася до родини у Львів, згодом, у 1995 році, й Дарія Гусяк замешкала у Львові під опікою родини Сорок-Зарицьких.
Дарія Гусяк була членом Проводу Конгресу Українських Націоналістів (КУН). У колі друзів, пліч-о-пліч із колишніми в'язнями сумління сталінсько-брежнівських таборів та членами їх родин, які долучилися до активного руху за свободу, виборювала українську незалежність.
Коли у 1996 році на Других Зборах Конгресу Українських Націоналістів Слави Стецько зініціювала створення жіночої громадської організації з метою активізації українського жіноцтва, підняття національної свідомості та залучення жінок до державотворчого процесу, Дарія Гусяк охоче взялася за цю справу, створила Всеукраїнську Лігу Українських Жінок (ВЛУЖ) і стала її головою.
З надзвичайною кипучою енергією піднімала Дарія Юріївна жіноцтво всієї України на свідомий громадянський рух, коли протягом десяти років очолювала ВЛУЖ, і коли до останніх літ життя залишалася Почесною її головою, залишалася мудрою порадницею, яка могла скоригувати дії і підтримати добрим словом.
"Моє життя цікаве тим, що воно зіткнулося, перетялося з долями таких особистостей, які сьогодні можемо назвати історичними постатями" – написала Дарія Юріївна у своїх спогадах. Тут і далі наведемо короткі уривки з її власних споминів для ілюстрації біографічних відомостей про нашу Героїню. Адже її життя є не лише приватною біографією, а й сторінкою історії нашої країни, її найкращим зразком для наслідування.
