140 років з дня народження Наталії Полонської-Василенко

140 років з дня народження Наталії Полонської-Василенко, історика, архівіста, першої жінки приват-доцента Університету святого Володимира у Києві, представниці історичної школи учня Володимира Антоновича Митрофана Довнар-Запольського

Народилася 13 лютого 1884 р. у Харкові в старовинній дворянській родині. Батько, Дмитро Меншов, військову службу поєднував з дослідженням військової історії. Захоплення батька вплинуло на подальший вибір Наталією професії.

1889 р. сім'я Меншових переїхала до Києва. Тут у 1900 р. Наталія закінчила Фундуклеївську Маріїнську жіночу гімназію, а 1906 р. вийшла заміж за прапорщика С. Полонського. Проте шлюб виявився невдалим. Доля жінки і науковця Н. Полонської-Василенко була нелегкою. Їй довелося пережити чимало випробувань і драматичних подій, тернистим був і творчий шлях дослідниці. Наталія Дмитрівна отримала високу, як для жінки того часу, освіту - закінчила історико-філологічне відділення Вищих жіночих курсів при Університеті св. Володимира.

Напередодні Першої світової війни та після неї відбулося і становлення Н. Д. Полонської як педагога та вченого. Потяг до історії, архівних пошуків, наукової роботи спрямували інтерес Н. Полонської до історії Півдня України XVIII ст. Її цікавили заселення краю, його адміністративний устрій, історія Запорозької Січі.

У 1913 р., успішно склавши іспити на історико-філологічному факультеті Київського університету св. Володимира, Н. Полонська отримала диплом, а через два роки склала магістерський іспит з історії, і в травні 1916 р. її обрали приват-доцентом.

Від осені 1917 р. до кінця національно-визвольних змагань Н. Полонська викладала на Вищих жіночих курсах А. Жекуліної, в Київському народному університеті, в київських Географічному та Археологічному інститутах. Після закінчення визвольних змагань та утвердження радянської влади активна науково-педагогічна діяльність Н. Полонської перервалась, оскільки більшовики упереджено ставилися до старої інтелігенції. Із втратою під час революції та воєн багатьох документів з архівів України опубліковані Н. Полонською матеріали набули надзвичайної наукової цінності.

У квітні 1923 р. Наталія Дмитрівна вийшла заміж за відомого українського вченого, державного та громадського діяча (колишнього міністра народної освіти в уряді П. Скоропадського) академіка М. Василенка. Проте вже у вересні М. Василенка заарештували й звинуватили в керівництві таємною "контрреволюційною" організацією. У квітні 1924 р. його засудили на 10 років ув'язнення, а Наталію Дмитрівну було звільнено з усіх посад. Але ціною великих зусиль, оббиваючи безліч владних порогів, Н. Полонська-Василенко добилася амністії для свого чоловіка.

Тільки за допомогою А. Кримського їй вдалося влаштуватися спочатку тимчасовим співробітником ВУАН, потім реєстратором Центрального архіву давніх актів (ЦАДА). Одночасно вона відновила свою діяльність, зосередившись на вивченні архівних матеріалів з історії українського козацтва. В середині 1920-х років Н. Полонська-Василенко остаточно сформувалась як учений-україніст.

У 1930-ті роки вчена зазнала цькувань і гонінь нової влади. Її спочатку перевели на принизливу посаду лаборанта, а у 1934 р. звільнили з ВУАН. З жовтня 1935 р. в її житті сталося непоправне лихо - помер чоловік. Того ж року було ліквідовано цвинтар на Аскольдовій могилі, знищені могили її батька й матері.

Після кількох років безробіття, хвороби, самотності у 1937 р. Н. Полонська-Василенко влаштувалася на роботу.  А  жовтні 1940 р. в Інституті історії СРСР у Москві, оминувши ступінь кандидата, на підставі рукописних і друкованих праць вона захистила докторську дисертацію.

З початку війни Н. Полонська-Василенко залишалася в Києві.. У 1941-1943 рр. їй вдалося повернути унікальний комплекс актових книг, що становили єдиний масив джерел з історії Правобережної України ХVІ-ХVІІІ ст., інші історичні документи.

19 вересня 1943 р. Наталія Дмитрівна разом із чоловіком і групою науковців виїхала до Львова. На початку 1944 р., коли радянські війська просувалися все далі на Захід, Н. Полонська-Василенко отримала запрошення викладати українську історію в Українському вільному університеті (УВУ) у Празі. Через деякий час перебралася до Мюнхена, де разом з іншими українськими вченими-патріотами почала активну роботу з відновлення Українського вільного університету. Мюнхенський період - апогей наукової творчості Наталії Полонської-Василенко.

У 1969 р. вийшла друком книжка Н. Полонської-Василенко "Видатні жінки України", де вчена висвітлила діяльність знаменитих українських жінок починаючи від княжої доби.

Наталія Дмитрівна - авторка майже 200 наукових праць, які становлять золотий фонд української історіографії в царині історії Запоріжжя та Південної України XVIII ст.

Підсумком усієї наукової діяльності історика стала двотомна "Історія України" (1973-1976). Репринтне відтворення мюнхенського видання цієї праці в Україні - визнання заслуг науковця перед Батьківщиною.

Померла Наталія Полонська-Василенко 8 червня 1973 р., не доживши вісім місяців до свого 90-річчя, у Дармштадті (ФРН). Поховали її поряд із чоловіком на цвинтарі містечка Новий Ульм.