140 років з дня народження Івана Фещенко-Чопівського

Іван Адріянович Фещенко-Чопівський народився в Чуднові в родині начальника місцевої пошти. А родовід його походив із селища Чоповичі Малинського району. Про це засвідчує його подвійне прізвище. Двокласну народну школу закінчив у Чуднові, а в серпні 1893 р. вступив до підготовчого класу Першої Житомирської класичної гімназії. Вимоги до навчання тут були дуже високі і тому навчання давалось важко, зате якість одержаних знань була дуже високою. Не випадково, що чимало випускників гімназії пізніше стали всесвітньо відомими постатями.

У 1903 році Фещенко-Чопівський після успішного закінчення гімназії вступив до Київського політехнічного інституту, обравши хімічний факультет, щоб вивчитися на технолога-цукроварника. Та події 1905 року призвели до закриття інституту, і Фещенко-Чопівський поїав практикувати на Андрушівську цукроварню. Коли ж весною 1906 року інститут було знову відкрито, щасливий випадок різко змінив долю юнака. Трапилося це під час студентської екскурсії до сталеварень Придніпров’я. Захоплений величчю металургійного процесу, Фещенко-Чопівський залишив хімію і пов’язав свої наукові інтереси з металургією. Його підтримав відомий металург-винахідник професор В. Іжевський, у якого Іван після закінчення інституту став працювати асистентом на кафедрі.

З відкриттям Київської "Просвіти" в 1906 році започаткувалася громадсько-політична діяльність Фещенка-Чопівського, і це сприяло зближенню його з видатними українськими діячами того часу.

Наукові відрядження до Бельгії, Німеччини й Англії допомогли сформуватися йому як науковцю. Наукові досліди вчений присвятив цементації заліза, що в майбутньому принесло Фещенку-Чопівському міжнародне визнання.

Перша світова війна застала вченого в Німеччині, де він стажувався. Після повернення до Києва він став співробітником Воєнно-промислового комітету, займаючись питаннями розподілу палива й металів в умовах воєнного стану. Зібрані під час поїздок по Україні матеріали були використані для написання першої україномовної "Економічної географії" для середніх шкіл", а також праць "Природні багатства України" і "Цукрова промисловість України".

З початком революційних подій Фещенко-Чопівський поринув у політичну діяльність. В уряді В. Винниченка він отримав портфель міністра промисловості, активно виступив за проголошення самостійної, незалежної Української Народної республіки. Ці дії уряду були закріплені Четвертим Універсалом у січні 1918 року. В кабінеті нового прем’єра Всеволода Голубовича Фещенко-Чопівський посів пост міністра торгу й промисловості. Цю ж посаду він займав і після утворення Директорії в листопаді 1918 року.

Після падіння Директорії Фещенко-Чопівський у 1920-1921 роках емігрував до Польщі, де продовжив наукову працю. В 1922 році його запросили до Кракова в Гірничу академію для організації відділу металургії. У 1927 році він склав екзамен на звання доктора технічних наук, протягом 1930-1936 років випустив три томи фундаментальної праці "Металознавство" на матеріалах власних досліджень. Вченого обирали членом науково-технічних товариств у Німеччині, Англії та США, членом-кореспондентом Польської академії наук. Він був нагороджений Золотим хрестом за заслуги.

В роки німецької окупації Польщі наукова діяльність вченого фактично припинилась. Коли Радянська армія увійшла у Польщу, вченого було заарештовано і засуджено до 15 років заслання в один із таборів "Беломорстроя" в Карелії, де він і помер 2 вересня 1952 року на 78 році життя.

Україна не забула свого славного сина. Після тривалих пошуків в республіці Комі відшукано могилу Фещенка-Чопівського. Згідно із рішенням міськвиконкому одну із вулиць Житомира перейменовано на вул. ім. Фещенка-Чопівського, а на будинку цієї вулиці відкрито пам’ятну дошку. Нащадки Фещенка-Чопівського підтримують зв’язки з Україною.