250 років із дня народження Кіндрата Лохвицького

250 років із дня народження Кіндрата Лохвицького, археолога, пам’яткознавця, краєзнавця, музейного діяча, засновника та першого завідувача музею київських старожитностей при Київському університеті св. Володимира

Народився Кіндрат Андрійович Лохвицький 20 березня 1774 року. Про ранній період життя Лохвицького відомо лише, що він залишився сиротою й був взятий на виховання першим ректором Московського університету Х.А. Чеботарьовим.

Залишається невідомою причина переїзду Лохвицького до Києва.

Сталося це 1823 р., де він стрімко ввійшов до вищих щаблів київського суспільства. Несподівано в Києві з’явилося нове захоплення. Вже восени 1823 р. він взяв участь в археологічній розвідці, що передувала розкопкам Десятинної церкви 1824 р., які, до речі, були доручені саме Лохвицькому та священику Михайлу Кочеровському. Можна сказати, що протягом усього наступного життя розкопки Десятинної церкви були своєрідною ідеєю-фікс Лохвицького, котрий з моменту цих розкопок присвятив себе археологічним розвідкам. .

Серед пам’яток, відкриття яких безпосередньо пов’язано з ім’ям Лохвицького, крім Десятинної церкви – знамениті Золоті ворота та Ірининська церква (1832-1833 рр.), розкриття яких вписано в історію давньоруської археології. Кіндрат Андрійович проводив розкопки на ймовірному місті Іллінської церкви.

Енергійна діяльність Лохвицького, залучення до обговорення археологічних подій широкого кола впливових людей сприяли популярності археологічної справи. Частина зібраних під час розкопок матеріалів стала першими надходженнями до музею при відкритому в 1834 р. Київському університеті Св. Володимира. Лохвицький брав на облік музейні речі, фіксуючи їх в спеціальному журналі, подаючи відомості про розміри, походження, датування. За ініціативою Лохвицького, котрого призначили першим завідувачем музею, було надруковано об’яву з пропозицією передавати до музею речі, що становили історичну цінність.

Заслугою Лохвицького було те, що він запровадив фіксацію планів розкопок, зовнішнього вигляду віднайдених решток пам’яток. Оперативно інформуючи про знахідки, привертаючи увагу представників влади та громадськості до археологічних подій, він певною мірою запобігав пограбуванням, руйнуванню знайденого. Питання охорони пам’яток вперше в історії побутування історико-археологічних об’єктів Києва було висунуто в численних рапортах Лохвицького.

Результати київських розкопок були оприлюднені в популярних і офіційних столичних періодичних виданнях. Історико-археологічний ресурс Києва поступово входив у суспільну свідомість, що підготувало наступний крок – створення 1835 р. київського Тимчасового комітету для розшукування старожитностей. Треба зазначити, що Лохвицький піддавав критиці діяльність, точніше – бездіяльність (як він вважав) Комітету. Проте він продовжував опікуватися київськими пам’ятками, зокрема, слідкував за станом відкритих Золотих воріт, замовив огорожу та табличку з написом-назвою. Він відчував особисту відповідальність за відкриті пам’ятки, домагався найму та встановлення спеціального караулу біля залишків Ірининської церкви, регулярно обстежував розкопи.

Треба віддати належне Лохвицькому й як автору унікального документа – щоденника, який було складено під час розкопок Золотих воріт, Хрестовоздвиженського місця та ін. (збереглася частина щоденника за 1832-1833 рр.). У ньому день за днем зафіксовані хід робіт, консультації, відвідувачі, кошторис та ін. Разом із десятками доповідних і історичних записок Лохвицького, його щоденник надає можливість реконструювати реалії та ідеї одного з найцікавіших періодів розвитку вітчизняної науки та історичної думки в Києві.