120 років з дня народження Докії Гуменної

120 років з дня народження Докії Гуменної письменниці, учасниці об’єднання українських письменників у діаспорі «Слово»

«Література – невичерпна криниця, з неї можна
все життя черпати – і все цілющу воду»

Докія Гуменна

Із здобуттям Україною незалежності відбулася зміна ціннісної орієнтації української національної спадщини. Повертаються із забуття незаслужено забуті імена українських вчених, митців, письменників, політичних діячів, які не бажали існувати та творити в умовах радянської тоталітарної системи. Хоча імена цих діячів легко викинуті з літопису вітчизняної історії, вони були вписані у світовий контекст розвитку духовних цінностей людства. Одна із так таких яскравих постатей української культури в еміграції, чиє ім’я залишається маловідомим в Україні, – Докія Гуменна, славетна українська письменниця із багатим творчим доробком та складним життєвим шляхом.

Народилася Докія Гуменна 23 березня 1904 р. в с. Жашкові Таращанського повіту на Київщині (нині Черкащина); закінчила двокласну школу, рік провчилася у Звенигородській гімназії. У 1920 р. вступила до новоутвореної педагогічної школи в Ставищі. Викладав там автор двох поетичних збірок Дмитро Загул, який і пробудив потяг у Докії Гуменної до літератури. Навчаючись у 1922—1926 pp. на літературно-лінгвістичному факультеті Київського ІНО, Д. Гуменна видруковує в журналах свої перші невеликі оповідання, входить до спілки селянських письменників «Плуг».

У 1928 p., напередодні колективізації, пресі було доручено показати читачам переваги колективного господарювання на прикладі вже діючих комун. Редакція журналу «Плуг» відрядила у південні райони України свого спеціального кореспондента Докію Гуменну. Заручившись правом писати "повно й правдиво, як чула й бачила", вона вирушила на Дніпропетровщину, Запоріжжя, а потім і на Кубань, де тоді ще переважало українське населення. Наслідком докладного вивчення життя того регіону став цикл нарисів «Листи із Степової України» (Плуг. 1928—1929) та «Ех, Кубань, ти Кубань, хлібородная» (Червоний шлях. 1929). Ці нариси стали злетом і трагедією письменниці на першому, довоєнному, етапі творчості. Авторка була звинувачена в  «ідеологічній невитриманісті»та «буржуазних впливах».

Докія Гуменна не була прийнята до новоствореної Спілки письменників України, фактично, позбавлена можливості друкуватися, Вона мусила працювати секретаркою, стенографісткою у київських установах, виїздила в археологічні експедиції. Все це згодом знайшло відображення у творах, які письменниця змогла написати, емігрувавши 1943 р. до Львова, потім до Австрії, Німеччини, а з 1950 р. переїхавши на постійне проживання до США.

З чималого доробку Докії Гуменної можна назвати твори, що стали помітним надбанням української прози в діаспорі й становлять своєрідний внесок до загальноукраїнського процесу. Це тетралогія "Діти Чумацького шляху" (1948-1951), епічна хроніка "Хрещатий Яр" (1956) та історіософічний "Золотий плуг" (1968).

Варто згадати й жанр художнього нарису, з якого Докія Гуменна починала свій творчий шлях наприкінці 20-х років і який продовжувала в еміграційних подорожах (збірки "Багато неба", "Вічні вогні Альберти"). Окремої розмови заслуговує двотомник автобіографічних спогадів "Дар Евдотеї. Іспит пам'яті" (Торонто, 1990), присвячений київському періоду життя письменниці, яким і завершився її творчий шлях.

Велику активність виявила Докія Гуменна і в громадському житті: з її ініціативи в Нью-Йорку створено об’єднання українських письменників «Слово», де вийшло вісім її книг. За жодну з книжок, що вийшли в еміграції, письменниця не одержала найменшого гонорару, – навпаки, усі вони були видані на її скромні заощадження.

Загалом літературна спадщина Докії Гуменної становить понад 30 томів.

Про велике й не минаюче значення творчості Докії Гуменної існує чимало авторитетних наукових статей і публікацій як в українській, так і в англомовній літературі.

У своїх творах авторка звеличувала жінку як берегиню життя. Єдиний закон, котрим Докія Кузьмівна Гуменна керувалася  житті – це правда життя й любов до свого народу.

Померла Д. Гуменна 4 квітня 1996 року в Нью-Йорку. Похована на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.