190 років з дня народження Степана Руданського
6 січня виповнюється 190 років з дня народження Степана Руданського, поета, перекладача, автора текстів пісень, лікаря за професією
Степан Васильович Руданський народився 1833 року в селі Хомутинці Вінницького повіту Подільської губернії (нині Калинівського району Вінницької області) в родині сільського священика.
Після початкової науки в дяка вчився у Шаргородській бурсі та Подільській духовній семінарії у Кам'янці-Подільському.
Ще в роки навчання у семінарії почав назрівати конфлікт з батьком щодо подальшого життєвого шляху юнака. Коли 1856 року Руданський приїздить до Петербурга, то цілком самочинно, проти волі батька, вступає не до духовної академії, а до медико-хірургічної, відомої вже на той час як осередок передової науки і культури. Тут у 1850-1860-х роках працювали Сергій Боткін, Іван Сєченов та інші молоді передові вчені.
В медико-хірургічній академії підтримувався традиційний інтерес до літератури й мистецтва. Ще раніше професор хірургії академії Каменецький разом з Парпурою підготував перше видання «Енеїди» Івана Котляревського. Аматорський гурток студентів цього навчального закладу вперше поставив драму Тараса Шевченка «Назар Стодоля» (1844).
У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа».
Петербурзький період найбільш плідний у житті Руданського-поета. У цей час (1859) він почав друкуватися. В цей час помітно загострюються громадянські мотиви його творчості («До дуба», «Гей, бики!»), визріває й кристалізується майстерність гумористичного й сатиричного вірша, наслідком чого було виникнення нового поетичного жанру в українській поезії — віршованої гуморески-співомовки, тематично різноманітної й стилістично своєрідної. Одночасно Руданський продовжував писати балади, ліричні вірші, віршовані казки й поеми, перекладав з інших мов.
Після закінчення академії Руданський одержав звання повітового лікаря і дозвіл працювати в Криму, куди він переїхав 1861 р. і де сподівався поправити своє підірване під час навчання здоров'я. У 1861—1873 рр. Руданський працював міським лікарем у Ялті, а також лікарем у маєтках князя Воронцова. Він доклав багато зусиль для піднесення благоустрою міста, невтомно трудився як лікар і почесний мировий суддя Сімферопольсько-Ялтинської мирової округи, водночас цікавився археологією, етнографією, відновив розпочаті ще на Поділлі фольклорні заняття, продовжував поетичну творчість, головним чином, у галузі перекладу.
Навчаючись у Петербурзі та працюючи в Ялті, спілкувався і писав українською. На це не вплинув навіть батько-священик, який просив писати йому листи винятково російською і до кінця життя конфліктував із сином.
Знайомство з поетом і композитором Петром Ніщинським, художником Іваном Айвазовським, поетом та істориком Миколою Костомаровим, поетом Амвросієм Метлинським наклало відбиток на творчі заняття Руданського, підтримувало інтерес до живопису, старовини, народної творчості. Найбільше ж уваги в ялтинський період Руданський приділяв перекладам з античної літератури (Гомер, Вергілій). У Ялті Руданському довелося приділяти багато часу професії, тому творити було практично ніколи. Одним із пацієнтів Руданського був М.С.Щепкін. Для нього він став не лише лікарем, а і добрим товаришем.
Помер Руданський 3 травня 1873 року. Його поховали в Ялті на Массандрівському кладовищі. Передчасну смерть спричинила не тільки його недуга (сухоти ще з студентських часів), але й переслідування з боку начальства.
1892 року на його могилі споруджено перший пам'ятник, який згодом замінили на новий. Нині прах поета покоїться на Полікурівському меморіалі Ялти.
А в селі Хомутинці на Вінниччині у будинку, де народився поет, створено хату-музей та встановлено пам’ятник пісні “Повій, вітре, на Вкраїну”, яка була написана у 1856 році і присвячена коханню автора до попівни Княжницької, з якою не судилося бути разом. Пісня стала популярною не лише в Україні, а й далеко за кордоном. Рядки Степана Руданського викарбували на гранітних плитах у вигляді книжки. “Повій, вітре, на Вкраїну” переклали багатьма мовами світу. Польською – Іван Франко, а вільний переспів поезії Руданського зробив данський письменник і вчений-славіст Тор Ланге. Крім цього у 2003 році літературознавці Борис та Кость Хоменки видали книгу, де зібрали всі відомі переклади “Повій, вітре, на Вкраїну” мовами народів світу (всього 114 текстів).
Творчість Степана Руданського була високо оцінена і іншими письменниками. Володимир Сосюра присвятив йому вірш:
Він так любив людей, що сяяв весь зорею.
Він серцем сяяв так, як і його пісні,
Що у серцях живуть і в наші юні дні…
