100 років з дня народження Сергія Йосиповича Параджанова
9 січння виповнюється 100 років з дня народження геніального режисера, автора фільму «Тіні забутих предків», що посідає 1-ше місце у списку 100 найкращих українських фільмів – Сергія Йосиповича Параджанова. В одному з біографічних фільмів його називають Небезпечно Вільною Людиною.
Сергій Параджанов народився 1924 року у Тбілісі, сидів у російській в’язниці за український націоналізм.
Рік провчився у Тбіліському інституті інженерів залізничного транспорту. Потім вступив одночасно на вокальний факультет Тбіліської консерваторії та в хореографічне училище при оперному театрі. Після Другої світової війни вступив на режисерський факультет ВДІКу у Москві. По розподілу його направили на роботу до Києва. Тут Параджанов зняв ряд документальних і науково-популярних фільмів.
1964 року він презентував картину «Тіні забутих предків», яку зняв за мотивами твору Михайла Коцюбинського. Цей фільм приніс Параджанову міжнародне визнання. Зокрема, 39 міжнародних нагород, 28 призів на різноманітних кінофестивалях (із них 24 – гран-прі). Під час прем’єри фільму, яка відбулася 4 вересня 1964 року у київському кінотеатрі «Україна» сталася акція протесту. Творча інтелігенція публічно засудила політичні репресії, які відбувалися в Україні.
У 1965—1968 роках Параджанов разом з іншими відомими діячами української науки та культури, протестуючи проти масових політичних арештів в Україні, звертався у вищі партійні та державні органи з вимогою роз’яснити причини переслідувань українських інтелектуалів і виступав за проведення відкритих судових процесів, що мало б забезпечити справедливість розгляду справ. Неодноразово висловлювався за дотримання свободи слова у пресі.
На жаль, опісля «Тіней…» режисеру не дали поставити в Україні жодного фільму.
1973 року радянська влада звинуватила Сергія Параджанова в «українському націоналізмі та гомосексуалізмі» та засудила на 5 років таборів суворого режиму.
«Дивна річ: знівечивши життя й кар’єру Параджанова-режисера, тюрма виплекала Параджанова-художника, – писали дослідники творчості митця. – Не маючи змоги довгий час проявляти себе у кінематографі, він зосередився на створенні колажів, що сприймалися його уявою як застиглі кадри кінострічки. За роки тюремного ув’язнення він зробив близько 800 робіт».
За словами сина Сурена, до звільнення Параджанова долучились діячі культури, міжнародна організації «Amnesty International». Тільки завдяки міжнародній кампанії протесту (звернення підписали Франсуа Трюффо, Жан-Люк Годар, Федеріко Фелліні, Лукіно Вісконті, Роберто Росселліні, Мікеланджело Антоніоні) був звільнений 30 грудня 1977. Зважаючи на заборону жити в Україні, поселився у Тбілісі, надалі зазнавав переслідувань з боку радянських репресивних органів. Через ідеологічну цензуру не вийшли фільми «Intermezzo» (за М. Коцюбинським), «Київські фрески», «Ікар», «Сповідь».
20 липня 1990-го Сергій Параджанов помер у Єревані в зеніті слави.
Існує будинок-музей фільму «Тіні забутих предків». Заснований музей у 2000 році. Основні напрями діяльності: перегляд стрічки та ознайомлення з історією знімання кінофільму «Тіні забутих предків». В музеї діють експозиції з життя та творчості видатних людей; з побуту та етнографії; з історико-архітектурної спадщини.
У приміщенні музею в хаті Петра і Євдокії Сорюків, у якій в 1963-1964 роках Сергій Параджанов проживав упродовж семи місяців. Тут проводив час і творчий колектив фільму: оператор – Юрій Іллєнко, художник – Георгій Якутович, актори Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова та інші.
Режисер сам захотів жити тут. Він зізнався, що так йому вдалося краще відчути колорит Гуцульщини, дізнатися традиції і насититися силою природи. Ось чому фільм вийшов настільки цікавим.
