190 років з дня народження Пелагеї Литвинової

190 років з дня народження Пелагеї Литвинової – громадської діячки, етнографа, фольклористки, уродженки Глухівщини (зараз Сумська область)

Пелагея Литвинова (дівоче прізвище – Бартош) народилася 3 жовтня 1833 р. на хуторі Теребень біля села Землянка Глухівського повіту Чернігівської губернії (зараз Сумська область) в сім’ї титулярного радника Якова Яковича Бартоша — дрібного землевласника.

По лінії матері — Єлизавети Федорівни — Пелагея походила зі знатного старшинського роду Туманських. Майбутня фольклористка була онукою письменника, перекладача і видавця Федора Йосиповича Туманського.

Перші роки життя маленької Пелагеї пройшли у подільському містечку Хмільник. Пелагея рано залишилася без матері, а 1848 року — і без батька.

1853 року Пелагея Яківна одружилася з 37-річним чернігівським поміщиком Петром Олексійовичем Литвиновим, племінником історика, етнографа Олександра Марковича. Особисто керувала вихованням й освітою дітей. Від середини 1860-х років, коли діти підросли, мешкала за місцем їхнього навчання — в Глухові, Новгороді-Сіверському, Ніжині, Києві.

Саме в цей час Пелагея Яківна долучається до громадського життя України 70-х рр. ХIХ ст. Вона працює в різних галузях – допомагає притулкам для дітей, жінкам, постійно бере участь у обговоренні актуальних питань громадськості. Акцентуючи увагу на, так зване, «жіноче питання», П. Литвинова-Бартош у своїх доповідях неодноразово порушує питання необхідності покращення жіночого становища у тогочасному соціумі та питання гендерної рівності в цілому.

У 1875 р. відкрила в Києві початкову школу. Для учнів школи Пелагея Яківна упорядкувала цікаві посібники: «Азбука для народных школ» та «Оповідання для дітей». У своїй педагогічній діяльності дослідниця керувалася насамперед методикою К. Ушинського. Вона вважала, що діти різних соціальних станів мають навчатися за однаковими програмами та підручниками. Намагаючись адаптувати свою «Азбуку» до потреб українських дітей, П. Литвинова-Бартош писала її зрозумілою для них мовою. У підручнику містилися алфавіт, склади, речення, прописи цифри та ілюстрації, а тексти молитов були вилучені. Втім, не дивлячись на передові погляди П. ЛитвиновоїБартош і реалізацію її прогресивних педагогічних методів у навчанні своїх вихованців, даний навчальний заклад, не маючі стабільного фінансування, проіснував недовго.

Практично все своє життя П. Литвинова-Бартош збирала зразки народного орнаменту, замальовувала візерунки вишивок, ткацтва, малюнки на кахлях, керамічних виробах, дереві, змальовувала писанки, рушники, скатертини. Результатом плідної дослідницької роботи стали випуски праць «Южно-русский народный орнамент» зі зразками орнаментів для вишивання, ткацтва та писанкарства, зібрані у Глухівському повіті Чернігівської губернії. Праці з етнографії Пелагеє Литвинової отримали високу оцінку сучасників.

По смерті батькової сестри у 1886, успадкувала хутір у с. Землянка (нині село Глухівського р-ну), мешкала там до кінця своїх днів. Живучи переважно в провінції, вивчала народні вірування, промисли і заняття (ткацтво, рибальство, кулінарію), збирала усну народну творчість, писанки, рушники, плахти, візерунки народної вишивки тощо. Вивчала народну медицину, умови виховання дiтей, побут, домашнi промисли селян. Пiдготувала опис давнiх українських свят зимового циклу народного календаря.

Не дивлячись на свій достатньо похилий вік, Пелагея Яківна була активним діячем Глухівського земства. Працюючі у кустарному та місцевому відділах земства, П. Литвинова-Бартош проводила етнографічні розвідки у багатьох селах та хуторах. Вона об’їжджала ремісничі майстерні ткачів, золотарів, гончарів, збирала і впорядковувала колекції писанок, рушників, хусток, вивчала вироби деревообробного і ювелірного мистецтва (каблучки, орнаментовані люльки, хрести). На початку 1880-х років, за свою самовіддану працю дослідниця отримала почесний диплом і бронзову медаль. Була обрана дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, членом-кореспондентом Паризького антропологічного товариства.).

Немає такої галузі народної культури, яку б поминула увагою у своїх численних краєзнавчих дослідженнях П. Я. Литвинова-Бартош. Вона збирала матеріали з народного ткацтва, рибальства, кулінарії, народних вірувань, традицій, побуту, господарства тощо. Всі ці матеріали, зібрані під час численних етнографічних, мистецтвознавчих та фольклористичних розвідок, дослідниця ретельно вивчала та систематизувала. Зроблені та видані нею наукові записи здобули їй широку славу видатного знавця українських старожитностей не тільки в Україні, а й у Європі.

В останні роки життя працювала над “Народним календарем”, “Ткацтвом” та “Народною кухнею”, і не дивлячись на тяжку хворобу останніх років свого життя, Пелагея Яківна невтомно працювала над відтворенням старовинних народних орнаментів та вишивки. Вона замовила у м. Кролевці верстат, сама ткала на ньому і навчала інших, відвідувала кустарів, мріяла влаштувати у своєму с. Землянці ткацьку школу й подарувати її селу. Мріяла також створити детальну етнографічну карту своїй волості із зазначенням старовинних географічних назв всіх населених пунктів і природних об’єктів (урочищ, лісів, озер, балок тощо), записати народні оповідання та легенди щодо місцевої топоніміки.

Померла Пелагея Яківна 21 вересня 1904 р. Похована на цвинтарі під великою ялиною проти її будинку в с. Землянка. Будинок П. Литвинової-Бартош зберігся до нашого часу, зараз там розташована Землянківська сільська рада. В 2019 році на її батьківщині в с. Землянка був створений музей.

Її колекції, незавершені праці, рукописи і листування зберігаються нині у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Рильського НАН України, Інституту археології НАН України (листи до Ф.Вовка) та Національного музею історії України.