170 років з дня народження Миколи Сумцова
170 років з дня народження Миколи Сумцова, фольклориста, етнографа, літературознавця, громадського діяча
Микола Федорович Сумцов народився 18 квітня 1854 р. в Петербурзі, походив із харківських дворян старого козацького роду. Все його свідоме життя та діяльність були пов’язані з Харковом та Харківським університетом. Він закінчив у Харкові 2-гу гімназію, історико-філологічний факультет університету. Як стипендіата кафедри світової літератури його 1876 р. було відряджено до Німеччини (Гейдельберзький університет) для підготовки до професури.
Повернувшись в Україну, з 1878 р. почав викладати в Харківському університеті. 1881 року М. Сумцов захистив магістерську дисертацію “Про весільні обряди, переважно руські”, згодом написав і подав на розгляд докторську дисертацію з історії української літератури ХVІІ ст. – про Лазаря Барановича. Проте період цензурних утисків та реакції в Російській імперії тривав, роботу до захисту не допустили. 1885 року М. Сумцов захистив докторську дисертацію на тему “Хліб в обрядах і піснях”. Вченого обрано екстраординарним, а через рік – ординарним професором Харківського університету.
Спроба власної реконструкції давніх уявлень, обрядів, звичаїв, пояснення міфічних елементів та тлумачення символів дала М. Сумцову підстави та широкі можливості для порівняльних студій, глибокого вивчення побуту, творів різних видів та жанрів фольклору, впливу останнього на художню літературу.
Тільки в царині народної словесності спадщина вченого охоплює майже всі галузі: колядки, щедрівки, веснянки, купальські, русальні, жниварські пісні, родинно-обрядові та побутові, билинний епосу, думи, історичні пісні і балади; прислів’я, приказки, зразки народнопоетичної ботаніки та зоології.
З іменем М.Ф. Сумцова пов´язана спроба ввести 1905 р. до навчального плану курс української літератури, оскільки статути університету за більш як сто перших років його існування його існування не передбачав вивчення цих предметів. Рада Харківського університету схвалила доповідь історико-філологічного факультету, автором якої був Сумцов щодо порушення клопотання заснування на факультеті кафедр української мови й літератури, проте пізніше воно було відхилене. Лише через 10 років українознавчі дисципліти увійшли до навчальних планів, у чому немала заслуга Миколи Федоровича.
Професора шанували його городяни. Відомо, що у 1900 р. харків’яни висували кандидатуру М.Ф.Сумцова на посаду міського голови, та через природну скромність він відмовився на користь колеги – професора фізики Технологічного інституту О. К. Погорілка, котрий насправді виявився гарним мером, обирався ще тричі – у 1902, 1906 й 1910 рр., і зробив чимало добрих справ для міста.
За часів Української революції у 1919 р. за пропозицією і за безпосереднього сприяння Агатангела Кримського – у числі перших Миколу Сумцова обрали академіком новоствореної Всеукраїнської академії наук.
У 1920 р. з ініціативи губернського комітету з мистецтва він створив музей Слобідської України імені Т.Г.Шевченка (нині – Харківський історичний музей), який очолював до 1922 р. Метою нового закладу культури, якому в 1922 р. було присвоєно ім’я Григорія Сковороди, стало вивчення народного побуту, обстеження Харкова і передмість, розробка етнографічних програм щодо вивчення краю, упорядкування каталогу експонатів.
Але більшовицька влада не могла бути близькою українському інтелігенту, вченому зі світовим іменем. Більшовицький заколот поглинув Україну. І Сумцову психологічно важко було співпрацювати з новими господарями життя. У ніч із 12-го на 13-е вересня 1922 р. у своєму кабінеті в харківськім будинку, із олівцем у руках, над книгою, збираючись з думками, аби написати свіжу рецензію, Микола Сумцов помер.
На вшанування пам'яті вченого вулиці його імені є у Дніпрі і Сумах. У Харківському історичному музеї проходять щорічні Сумцівські читання, започатковані 1995 року.
