24 листопада 90 років з дня народження Генріха Алтуняна
24 листопада 90 років з дня народження Генріха Алтуняна, дисидента, політв´язня радянської тоталітарної системи
Генріх Алтунян народився в Тбілісі. Батько Генріха, кадровий військовий, переїхав з родиною до Харкова в 1944. У 1951 юнак вступив до Харківського вищого військового авіаінженерного училища, де отримав професію інженера-радіотехніка. За призначенням 4 роки працював у м. Узин Київської обл.Згодом повернувся до Харкова. Викладав в училищі, яке закінчив.
З 1956 по 1968 рік був членом КПРС. У 1964 на партзборах кафедри відкрито заявив свою недовіру новому керівництву КПРС. З цього часу через свої демократичні погляди він став небажаним у лавах парторганізації. І сам Генріх Ованесович поступово відійшов від догматичного розуміння радянської дійсності.
Бувши парторгом кафедри, маючи звання майора і готуючись до захисту кандидатської дисертації, Алтунян познайомився з такими відомими правозахисниками як Петро Якір, Петро Григоренко, Леонід Плющ. У 1968 його виключили із партії та звільнили із війська. Незважаючи на репресії, Алтунян і далі брав активну участь у русі за демократизацію суспільства.
У травні 1969 після арешту в Ташкенті П.Григоренка Генріх Алтунян вступив до Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР, підписав спочатку відкритого листа до громадськості на захист П.Григоренка і кримських татар, а потім в ООН з приводу порушень прав людини в СРСР. Як результат, 11 липня 1969 р. був заарештований зі звинуваченням "Антирадянська агітація і пропаганда з метою підриву радянської влади".
26 листопада 1969 р. засуджений Харківським обласним судом до 3 р. таборів загального режиму. З порушенням виправно-трудового законодавства спрямований у табір за межі України — у Красноярський край, Канський р-н, ст. Н.Інгаш, уcтанова п/с 288/1 “А”.
Після звільнення повернувся до Харкова, обійшов 22 організації і з великими труднощами влаштувався слюсарем на підприємстві "Кінотехпром".
Багато їздив по області. Читав і розповсюджував самвидав, підписав разом з відомими правозахисниками Москви і Києва низку листів, в тому числі листи на захист Андрія Сахарова, Леоніда Плюща.
16 грудня 1980 року – другий арешт. 31 березня 1981 р. засуджений Харківським облсудом на 7 років позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 років заслання. Покарання відбував у селищі Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. За активну участь у боротьбі політв’язнів проти місцевої адміністрації після двох значних термінів ПКТ, після 2-місчного (чотири рази по 15 діб) ШИЗО Алтунян був покараний 3 роками Чистопольської тюрми.
У 1986 році під тиском Заходу почалася „горбачовська амністія”. Генріха Алтуняна привезли до Харкова на початку 1987. Слідчі КДБ домагалися від нього прохання про помилування, у відповідь він написав заяву з вимогою припинення справи як незаконної. Не домігшись заяви про помилування, його все ж таки звільнили 9 березня 1987 року.
Після звільнення брав активну участь у громадському житті, у створенні Харківського „Меморіалу” (лютий 1989 р.), потім Народного Руху України (НРУ, вересень 1989 р.). У 1990 Алтунян реабілітований по обох справах.
З 1990 до 1994 обирався народним депутатом України, був членом постійної комісії з питань оборони й безпеки, заступником голови комісії з питань помилування при Президентові України. Багато зробив для прийняття закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій". Після ГКЧП був членом Ради безпеки.
Очолював Харківську крайову організацію Народного руху України. З 1997 р. – співголова Харківського "Меморіалу". Координатор Українсько-американського бюро захисту прав людини по Харківській області, голова Харківського товариства „Україна-Вірменія”.
Помер 30 червня 2005 року після ускладнення в результаті невдалої операції.
