140 років з дня народження Миколи Рябовола-Голови законодавчої ради Кубані

Рід Рябоволів на Кубані відомий здавна, зокрема, він відігравав значну роль у житті Дінського куреня (пізніше станиця Дінська): дід Миколи Рябовола тривалий час був отаманом станиці, а батько понад 35 років працював станичним писарем.

Народився Микола 17 грудня 1883 року. Був першою дитиною в родині Степана Рябовола. З дитинства старший син станичного писаря читав дуже багато книг. “З дитинства ж виявився в нього й інстинкт громадянства”, – писав про нього пізніше Г. В. Омельченко в статті “За що і як боролася Кубань в 1917 – 1919 роках…”

Скінчивши однокласну школу, Микола поступив до Катеринодарської військової реальної школи. Будучи учнем 5 класу, щоб допомогти своїй великій родині, працював репетитором. По закінченні училища рік провчителював у рідній станиці. Організував у ній перші народні спектаклі. Слід сказати, що тоді українські народні театри були чи не єдиним освідомлюючим чинником. Така, здавалось, незначна подія як виступ народного театру, пробуджувала в кубанців національні почуття…

Вже в ті роки Микола потрапив під вплив визначного громадсько-політичного діяча Степана Ерастова – ініціатора створення на Кубані українських громадських, кооперативних, просвітніх та економічних товариств. Саме під його впливом та українського поета Миколи Вороного, який переїхав на Кубань, і стає Микола свідомим українцем. А з 1902 р. він близько познайомився з “полтавськими семінаристами” Симоном Петлюрою, Прокопом Понятенком та іншими, які розгорнули на Кубані широку антиурядову працю.

Восени 1905 року Микола став студентом механічного відділу Київського політехнічного інституту. Позаяк він вступив до інституту в бурхливі часи революції, то зрозуміло, що він “не міг не віддатися цілком цьому рухові”. В листопаді 1905 р. Політехнічний інститут став ареною бурхливих студентських виступів. Щоб придушити студентський рух, влада змушена була майже на рік закрити цей вищий навчальний заклад. Повернувшись до Катеринодара, якийсь час Микола працював журналістом “у прогресивній на Кубані” газеті “Зоря”. Лише восени 1906 року відкрили Київську політехніку. Рябовол відновив навчання, брав незвичайно діяльну участь у громадському житті. Здобути вищу освіту Миколі все ж не вдалося. Чи то через брак коштів, чи то через “надмірну” громадсько-політичну роботу, але з 3-го курсу довелося йому піти.

Оскільки батько в 1907 р. заснував кредитний кооператив, то Микола мусив стати йому до помочі. А 1909 року молодого Рябовола обирають до організаційного комітету із будівництва Кубансько-Чорноморської залізниці. 1912 року статут залізниці затверджено і він обирається одним з її директорів. На той час йому було 28 років.

У Києві Микола захопився бандурою. Там її і придбав. Та грав він лише для себе й, мабуть, небагато. Коли влітку 1913 р. в Катеринодарі відкрилася кобзарська школа, Микола Рябовол, звісно, не обминув її. Та все ж часу для повноцінного опанування бандурою в нього не було: адже вже тоді Рябовол був відомим кооперативним та громадським діячем і мав величезні обсяги праці. Короткий спогад про нього залишив керівник кобзарської школи Василь Ємець: “Кубань він (Рябовол) уважав частиною однієї козацької землі, що починалася над Дніпром, а кінчалася під Кавказькими горами… Це був патріот не лише своєї ближчої батьківщини – Кубані, але й старої Козацької Матері – України”.

Під проводом Рябовола у вересні 1917 р. Військова рада, перейменувавши себе на Кубанську крайову раду, проголосила Кубань республікою під назвою “Кубанський Край”. На цій сесії була прийнята також перша кубанська конституція (“Тимчасові положення про вищі органи влади в Кубанському краю”). Згідно з нею, вищим законодавчим органом ставала Законодавча рада, а виконавчою владою – Кубанський крайовий уряд і військовий отаман, що мав президентські повноваження та право вето на ухвалені закони.

28 січня 1918 р., за кілька днів як в Україні було проголошено 4-й Універсал, Кубанська законодавча рада під проводом Миколи Рябовола проголосила Кубанську Народну Республіку, згодом на приватній нараді членів Законодавчої ради ухвалили рішення про прилучення Кубані на федеративних засадах до незалежної України.

15 травня 1918 р. Кубанська законодавча рада постановила вислати делегацію до Києва. Мета: заручитися політичною та військовою підтримкою у боротьбі з більшовиками. Очолив делегацію голова Законодавчої ради Микола Рябовол. До Києва кубанці прибули 28 травня.

Місія Рябовола до Києва оповита романтикою братнього єднання Великої України та Кубані. І справді гетьман Павло Скоропадський прихильно зустрів кубанців.

На жаль, братня любов українців та кубанців була використана денікінцями в своїх імперських планах… В Новочеркаську була скликана нарада, на якій під тиском денікінських генералів було ухвалене рішення про союз Кубані з Добровольчою армією. Одним з аргументів проти природного союзу з прабатьківщиною подали той, що в Україні “була недемократична влада генерала Павла Скоропадського”.

Величезна популярність Миколи Рябовол призвела до того, що він став “найненависнішою для росіян фігурою”. На Дону і Тереку козаки виявляли незадоволення жорстокою і безцеремонною політикою білогвардійців. В ніч на 14 червня 1919 р. його застрелили офіцери загону особливого призначення генерала Врангеля.

Кубанська рада оголосила триденну скорботу… Як везли труну з Ростова, то починаючи від кордону з Доном, на кожну станцію “виходило притьмом все населення сусідніх станиць”. А в Катеринодарі на похорон зібрались десятки тисяч осіб. Домовину поставили на лафет, покривши китайкою. Процесія йшла через похмурі маси народу. Особливо багато було студентів та учнів середніх шкіл, які, виструнчившись, стояли вздовж всього шляху процесії. Поховали Рябовола на Кріпосній площі.

Смерть народного улюбленця стала темою для кількох дум. Автором однієї з них став професор Федір Щербина. Починалася вона так:

Ой поїхав наш Микола
Та свободи добувать,
Забажалось козакові
Сірим людям волю дать.

Отож бережімо пам’ять про видатних українських синів всіх наших земель. Пам’ятаймо й про тих, хто зараз у неймовірно тяжких умовах продовжує творити українське життя на рідних землях.